Братское кладбище одесских православных священнослужителей

Ділянка № 25.

 

Братське кладовище одеських православних священнослужителів.

 

У 1890 році частину території нинішньої 25-ї ділянки було виділено для поховання православних священнослужителів Одеси. Кладовище іменувалося «Братським кладовищем одеських православних священнослужителів». Площа території становила 100 квадратних сажнів (приблизно 455 квадратних метрів) і перебувала під наглядом причту та старости Свято-Дмитріївського храму.

Право на поховання на цьому кладовищі мав кожен священнослужитель - штатний, позаштатний та за штатним розкладом, який перебував на службі при одному з парафіяльних, кладовищінських чи домових храмів Одеси, розташованих як у самому місті, так і на передмістях: Молдаванці, Пересипу, Новій Слобідці та Тираспольській заставі.

Для спорудження металевої огорожі на цьому кладовищі та підтримання там порядку кожен священнослужитель мав зробити певний внесок: протоієреї та священники - по 9 рублів, а протодиякони та диякони - по 6 рублів.

Таку ж суму за кожного свого священника та за кожного свого диякона мали внести всі вищезазначені храми, не виключаючи домових.

Від 54 протоієреїв і священників, які перебували на службі на 1890 рік, та 28 дияконів із протодияконом очікувалося внесків на 654 рублі (54×9 + 28×6). Таку ж суму планували отримати і від храмів Одеси, та від 3 протоієреїв, які перебували за штатом. До цієї суми, у вигляді фонду, мали бути перераховані 10 рублів, пожертвувані архієпископом Херсонським та Одеським Никанором, після чого весь капітал становив би 1345 руб.

За відрахуванням із цієї суми до 900 руб. на влаштування огорожі повинно було залишитися приблизно 400 руб., які й мали б скласти фонд на підтримання кладовища на майбутні часи в належному благоустрої, причому, за можливості, повинні були витрачатися лише відсотки цього фонду.

Частина цього фонду, до 300 руб., мала конвертуватися в облігації Східної позики, а решта суми вноситися на зберігання до ощадної каси Одеської контори Державного банку на ім'я Новокладовищенського Свято-Димитрівського храму, за шнуровими книгами якої у графі перехідних сум і числився весь цей капітал, у квитках та банківській книжці під назвою «капітал братського кладовища Одеських священнослужителів». У звичайні річні терміни причт і староста цієї церкви повинні були подавати благочинному звіт про рух цього капіталу.

Кількість могил - окремо для священників і окремо для дияконів - не призначалася; але задля уникнення непорозумінь та приводів до невдоволень, а також заради збереження церковного чину й благоліпства, могили на кладовищі поділялися на священницькі, що відводилися для померлих протоієреїв і священників у послідовному за часом їхньої смерті порядку в східній частині кладовища, та дияконські, що відводилися для померлих дияконів із західного боку кладовища, також у послідовному за часом їхньої смерті порядку. Причому ряд священницьких могил мав розпочинатися з північно-східного кута кладовища, а ряд дияконських могил - з південно-західного кута й іти в послідовному порядку.

Після такого розподілу могил ніхто не мав права займати місце за власним вибором або бажанням своїх рідних.

Установлення хрестів і пам'ятників здійснювалося коштом рідних померлого.

За матеріалами брошури «Положение об учреждении Братского кладбища для православных священнослужителей г.Одессы». Друкарня Юхима Фесенка, 1890.