Борис Андреевич Нечерда

Ділянка № 135.  

Борис Андрійович Нечерда (11.07.1939 - 11.01.1998) –  український поет-шістдесятник.

Джерело

Б. А. Нечерда народився 11 липня 1939 року в с.Ярешки Андрушівського району на Житомирщині, в сім’ї залізничника. Навчався в Одеському інституті інженерів морського флоту. Був на журналістській роботі, працював відповідальним секретарем Одеської організації СПУ. У 1967–69 роках працює сценаристом в Одеської кіностудії. З 1965 року член Спілки письменників України. Йогу перу належать поетичні збірки: «Материк»(1963), «Лада»(1965), «Барельєфи» (1967), «Літак у краплі бурштину» (1972), «Танець під дощем» (1978), «Вежа» (1980), «Удвох із матір’ю» (1983), «Поезії» (1984), «Лірика» (1989), «Вибране». 

Посмертно побачила світ збірка поезій «Остання книга»(1998). За видання цієї збірки Борису Андрійовичу Нечерді було присвоєно звання лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000 р). Після смерті поета була заснована Літературна премія імені Бориса Нечерди. 19 лютого 2016 в місті Олександрії на честь поета назвали вулицю, на якій він жив. В Одесі, на фасаді будинку по вулиці Пушкінській, 12, де він проживав з 1961 по 1964 рік, встановлено меморіальну дошку. А 2 вересня 2019 року на Алеї Зірок було відкрито нову зірку – на честь Бориса Андрійовича Нечерди. 

У книзі «Історія української літератури XX століття» зазначалось: «Так, Нечерда «шістдесятник» і за духовним досвідом, і за ладом мислення. Він не був серед них законодавцем мод, як, скажімо, І. Драч або М. Вінграновський, але й ніколи не був їхнім епігоном. Мав свій шлях, свою, сказати б, творчу автономію, як мали її В. Базилевський, Р. Кудлик, П. Скунць, Л. Талалай, Р. Третьяков, що не загубилися в цьому талановитому поколінні. Звичайно, літературна поведінка Б. Нечерди спричинялася до всіляких ускладнень: то розсипалася у видавництві вже набрана книжка, то інспірувалася розносна стаття, в якій автор звинувачувався в дешевому епатажеві, богемщині та інших «неприпустимих для українського радянського поета» гріхах. Мабуть, поета не раз поривало бажання сказати прямо про те, як ми живемо і що з нами відбувається. Тим більше, що Нечерда любить місткі поетичні формули й афористичні вислови. Але йому як і багатьом колегам, часто доводилося вдаватись до засобів езопомовлення: «Снігом хурделило, віком хурдило, щось воно гірше, ніж перше хотілось, ночі огидніш, а рештки краси — тільки в дужках, як цитатний курсив». 

Євгеній Михайлович Голубовський у своїй книзі «И море, и Гомер – всё движется любовью…» писав:  «В шестидесятых-семидесятых годах для меня были два поэта в Одессе, не меньшие, а равные московским шестидесятникам. На русском писал стихи Юрий Михайлик, на украинском – Борис Нечерда. И с тем, и с другим работал в молодежной газете, дружил. Сегодня Боре Нечерде, Борису Андреевичу Нечерде исполнилось бы 80 лет. Исполнилось в реальной жизни только 59. Он умер в январе 1998 года. Как могли, сокращали ему жизнь КГБ, Союз писателей, обкомы и горкомы. Диссидент. Иронизирует над святым. Антисоветчик… А он был поэтом милостью Божьей. Любил Украину больше, чем её официальные заступники. И откуда они выползают во все времена? И Шевченковскую премию Борису присудили лишь …посмертно. А стихи живут». КОЛИ ЗАЦВІТАЮТЬ ВИШНІ. Коли зацвітають вишні І гаснуть короткі ночі, Принести велику ніжність Людина людині хоче. І рвуться слова нехитрі У пісні чудовий задум. І пахне в густім повітрі Настоєм землі і саду. Коли зацвітають вишні – Відразу не сто й не триста, Змішається юна ніжність Із муками материнства. І жде мій сусід дитину, Як в голод окраєць хліба, У світі, де щогодини Тривогу б’є пробний вибух. Коли і без цвіту вишні, Народжуйтесь сміло, діти – Людину, як чисту ніжність, Зуміємо захистити. [Одеса. Березень 1959 року].

"Одесский вестник", № 6(1506). - 13 січня. - 1998.

Фотографія А.Крантова, 2019 р.