Раиса Михайловна Сергиенко

Ділянка № 25.

Раїса Михайлівна Сергієнко(13.07.1925 - 20.03.1987) - українська співачка (лірико-драматичне сопрано). Народна артистка СРСР (1973). Народна артистка Української РСР (1960). 

Веніамін Олексійович Стратонов(28.03.1922 - 13.12.1996) - чоловік Р.М. Сергієнко.

Валерій Веніамінович Стратонов(18.06.1948 - 13.07.2023) - їхній син.

Джерело

Стаття Мар'яни Шевельової:

"Раїса Сергієнко – українська співачка (лірико-драматичне сопрано), солістка Одеського театру опери та балету, народна артистка СРСР – народилася 13 липня 1925 року в місті Новоукраїнка Кіровоградської області. Батьки, хоч і не були професійно пов’язані з мистецтвом, проте музику дуже любили. Тато – Михайло Іванович – працював на залізничній станції, а ще керував художньою самодіяльністю, був солістом місцевого ансамблю. Мати – Марія Станіславівна – теж мала чудовий і мелодійний голос.

Змалку дівчинці подобалося слухати народні пісні, вона й сама частенько виходила на сцену в аматорських виставах. Ще тоді всі відмічали прекрасний голос юної співачки. Оперу вона ж почула вперше, коли до містечка завітала одеська трупа. Спектакль вразив дівчину, але тоді вона навіть не думала зв’язати своє життя зі сценою.

Коли вибухнула німецько-радянська війна, Раїса Михайлівна перебувала в окупації, після війни вийшла заміж за Веніаміна Стратонова, з яким була нерозлучна ще зі школи. Саме чоловік сприяв становленню дружини як співачки. Він домігся прослуховування Раїси в Одеській консерваторії. Почувши голос Сергієнко, видатна професорка Ольга Благовидова схвалила вступ Раїси до навчального закладу. Та зі свого боку не підвела – закінчила консерваторію з відзнакою, а прізвище Сергієнко внесли до мармурової дошки пошани, де поряд були викарбувані імена Ойстраха, Гришка, Данькевича, Чавдар та інших.

Після закінчення навчання, Раїсу запросили до Одеського театру опери та балету. Дебютувала співачка з партією Наталі в “Русалці” Драгомижського. Її чарівний спів підкорив не лише слухачів, а й знаних колег по сцені. За нею закріпилося пестливе звертання Раєчка. Це був своєрідний титул, привілей, який цінувався навіть вище офіційних звань.

Микола Дмитрович Покровський, головний диригент театру, опікувався молодою виконавицею, її поступовим творчим розвитком і вдосконаленням. Сама ж Раїса інтенсивно працювала над освоєнням репертуару. Її емоційні виступи не залишали нікого байдужим. Від природи вона володіла лірико-драматичним сопрано, який звучав красивим тембром в усіх діапазонах.

Сергієнко дотримувалася принципів корифеїв українських театрів, а саме – кожну роль потрібно проживати, шукати себе в героях. Тому Раїсі були чужими манірність, химерність, вона вирізнялася з-поміж інших простотою, проте ця простота була притаманна лише тим артистам, які до самозабуття були закохані в сцену.

Михайло Гришко, видатний баритон української сцени писав: “У неї справжня професійна майстерність, теплота, задушевність, все це зачаровує, зворушує до глибини душі. Вона завжди окраса вистави. Це справжня співачка, гідна великої сцени “.

Раїса Михайлівна мала чималий репертуар – арії з опер, романси (П. І. Чайковського, С. В. Рахманінова, В. С. Косенко, Ю. С. Мейтуса), українські та російські народні пісні, твори радянських та зарубіжних композиторів. Проте найближчими їй були персонажі саме українських опер. Тридцять років вона співала Одарку із “Запорожця за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського. Співачка змогла по-новому розкрити характер молодиці, показала її жіночу чарівність, легкість, завзятість, кмітливість та неперевершене почуття гумору. Глядач, затаївши подих, безвідривно дивився на сцену, де Одарка-Сергієнко неперевершено грала.

Джерело

 Але майстерність Раїси була ще й у перетвореннях, вершиною якого стала партія Аїди в однойменній опері Джузеппе Верді. А потім Джоконда (Амількаре Понк’єллі), Чіо-Чіо-Сан, Манон (Джакомо Пуччіні), її сльози були справжні, але не заважали співу. Глядачі, усі як один, настільки співпереживали героїням Сергієнко, що плакали разом із нею. Про неї писали:

“Коли разом із залом аплодують і хор, і оркестр, і робітники сцени, ось це значить, що мистецтво виконало свою священну заповідь: воно дійшло до людської душі”.

Раїса Сергієнко гастролювала не лише Радянським Союзом, а й за кордоном (Угорщина, Болгарія, Польща, Чехословаччина, Румунія).

“У головній ролі співачка Сергієнко полонила слухачів теплим голосом прекрасної краси, майстерністю сценічної гри. В аріях та дуетах вона показала себе майстром високого класу”, – так писала преса.

Окрім того, співачку запрошували до Большого театру в Москву, проте вона відмовилася, все життя віддала сцені Одеського театру опери та балету. Загалом вона виконала понад 30 партій, основними з яких є:

• Ярославна (“Князь Ігор” Олександра Бородіна);
• Ліза (“Пікова дама” Петра Чайковського);
• Аїда (однойменна опера Джузеппе Верді);
• Наташа (“Русалка” Олександра Даргомижського);
• Параска (“В степах України” Оскара Сандлера);
• Галя (“Назар Стодоля” Костянтина Данькевича);
• Одарка (“Запорожець за Дунаєм” Семена Гулака-Артемовського);
• Наталка (“Наталка Полтавка” Миколи Лисенка);
• Марія (“Мазепа” Петра Чайковського);
• Мар’яна (“Арсенал” Георгія Майбороди)

Ще в 1956-му Раїса Сергієнко стала лавреаткою Всесоюзного конкурсу вокалістів й артистів балету, отримавши 2-гу премію, за рік – отримала звання Заслуженої артистки УРСР, а в 1960-му – Народної. У 1973 році Сергієнко отримала найвище визнання, стала Народною артисткою СРСР.

20 березня 1987 року після тривалої хвороби Раїса Михайлівна відійшла у засвіти. Поховали видатну співачку в Одесі на Другому християнському кладовищі".

Фотографія А.Крантова, 2022 р.

Фотографія А.Крантова, 2024 р.

Фотографія А.Крантова, 2024 р.