Леон Хачикович Калустьян

Ділянка № 68.

Леон Хачикович Калустьян (15.02.1922 - 22.06.2006) - географ, доцент кафедри економічної географії(ОНУ), Заслужений працівник освіти України (2006), очолював з 1958 року профспілкову організацію співробітників університету. Учасник Другої світової війни.

Народився Леон в сім'ї біженців з Бітліса (Західна Вірменія) Хачика Калустьяна та Майрам Саркісян, які врятувалися від геноциду 1915 р. 

Зі спогадів Л.Х.Калустьяна:"Моя школа - это Приморская улица в Одессе(бывшая Суворова). Здесь жили грузчики, моряки, рабочие судоремонтного завода...Здесь на Приморской проходили мои первые "университеты". Школа дала мне знания, а жизнь - веру в человека труда".

Після школи вступив на геолого-географічний факультет ОДУ(ОНУ), але 1940-го був призваний до армії.

Під час ДСВ приймав участь у бойових діях на Західному та 3-му Білоруському фронтах (1942-1945); у боях за Москву, Кавказ та Сталінград, за визволення України, Білорусії та Польщі. Неодноразово був тяжко поранений.

Зі спогадів: "Война стала вторым "университетом". Она отчётливо показала, что такое добро и зло. Там люди проходили проверку боем. Жизнь и смерть шли рядом. Я был солдатом,затем командиром орудия. Великая битва под Москвой стала незабываемым событием, потом были другие сражения. Было и два ранения. Война была школой великого героизма и вместе с тем большой трагедией, но всегда памятной".


Після ДСВ він повернувся на рідний факультет та після закінчення навчання став викладачем на кафедрі економічної географії. Згодом упродовж тривалого часу очолював партком, а потім працював у профкомі університету. Загалом із Одеським університетом пов'язані 50 років трудового життя Л. Х. Калустяна.

1959 р.
 Зі спогадів: "Третьим "университетом" была учёба после  демобилизации на родном геофаке. Я сразу вновь вошёл в студенческую семью, нашёл там новых друзей...Трудности студенческой жизни были немалые. В составе студенческого профкома мы стремились оказать помощь студентам, как-то облегчить их быт и условия жизни. Занимались столовыми, общежитием, подсобным хозяйством университета. Всё это было нужно и полезно".

 Леоном Хачиковичем було опубліковано понад 30 наукових праць.

"Список абонентов одесской городской телефонной сети"(1971)
У 1990-х роках Л.Х. Калустьян став ініціатором та основоположником створення Одеського Товариства вірменської культури (1990 р.), Одеської вірменської релігійної громади (1992 р.), будівництва Одеської вірменської церкви на ім'я Св. Григорія Просвітителя (1993 р.).

Вірменськи храм. Фотографія А.Крантова, 2024 р.
1999-го року було видано невелику книгу Леона Хачиковича "Вірменська діаспора Одеси".

З бібліотеки А.Крантова.
Не стало вченого та громадського діяча 22 червня 2006 року. 

На честь Л.Х.Калустьяна було названо Вірменський культурний центр на Гагарінському (Аркадійському) плато, 5, який був побудований 2008 року біля храму. Там армянському діячу встановлено бюст.

Фотографія А.Крантова, 2024 р.
Стипендія імені Л.Х. Калустьяна вручається профкомом співробітників молодим вченим ОНУ щороку.

 

У сімейному палісаді також поховані:

Хачик Калустьян(1884 - 1952) - батько Л.Х.Калустьяна

Майрам Саркісян(1900 - 1925) - мати.

Катерина Леонтьєвна Череповська (02.09.1922 - 28.03.2000) - дружина Леона Хачиковича.

Ірина Леонівна Калустьян(25.04.1951 - 02.08.2014) - їхня донька, викладач Одеського національного морського університету.

Фотографія А.Крантова, 2021 р.

Фотографія А.Крантова, 2021 р.

Фотографія А.Крантова, 2023 р.

Фотографія А.Крантова, 2023 р.

Фотографія А.Крантова, 2023 р.
Актовий запис про смерть Сержа(?) Калустьяна.
ДАОО, ф.Р-8085,оп.1, спр.647, арк.73.



Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

Алёна Александровна Меньшагина

Виталий Мурсалович Аликберов.

Борис Борисович Вихров