Карл Карлович Боянус
Ділянка №84.
Карл Карлович Боянус (1860 - 02.03.1928) – доктор медицини, секретар гомеопатичного товариства Одеси, лікар Одеського гомеопатичного диспансеру.
Син відомого лікаря-гомеопата Карла Карловича Боянуса та Шарлотти Молленауер. Брат Карла Боянуса (молодшого) Микола (1853-1916) очолював гомеопатичне товариство Москви і водночас був скарбником московського відділення Російського теософського товариства. Саме Микола Боянус переклав російською мовою праці засновника антропософії Рудольфа Штейнера.
 |
| З книги К.К.Васильєва "Медицина Южной Пальмиры". |
Зі статті А.П. Мощич "Гомеопатія в Україні: головні сторінки історії":
"Гомеопатія як напрямок медицини, була відомою і користувалася авторитетом серед населення великих міст України ще на початку IX століття. Значну популярність вона набула серед лікарів і пацієнтів на початку 30-х років XIX століття. Перша гомеопатична аптека була відкрита в Києві в 1835 році ще за життя засновника гомеопатії – німецького лікаря, професора Лейпцігського університету Християна Фрідріха Самуеля Ганемана, який помер в Парижі в 1843 році. У 80-90-х роках XIX століття в українських містах створювалися об’єднання послідовників гомеопатії: в грудні 1889 року в Києві єтаке товариства очолив Федоровський, в квітні 1891 року в Одесі – Маразлі, в липні 1891 року в Чернігові – Вишневський, в жовтні того ж 1891 року в Харкові – Телятников. Такі товариства існували також в Полтаві (з 1893 р.) і Кам’янець-Подільському (з 1903 р.). Громадські об’єднання послідовників гомеопатії в Ялті та Феодосії були зареєстровані на межі 1899-1900 рр. Усі товариства з моменту заснування вели роботу з організації гомеопатичних лікарень для хворих, а через деякий час – і гомеопатичних стаціонарів (в Києві ще в 1891 році подавалося прохання товариства міському голові про виділення в розпорядження гомеопатичного товариства 10 ліжок в Олександрівській лікарні, а в 1900 р. існувало вже дві лікарні, за діяльністю яких спостерігав доктор Н. Ржаніцін). Активно публікуючи в різних журналах Росії та Європи свої праці з питань теорії і практики гомеопатичної медицини, українські гомеопати з січня 1900 року розпочали видання свого журналу «Вісник гомеопатичної медицини», який друкували в Харкові, Одесі, Хоролі та розповсюджували по всій Україні. Спеціалізовані гомеопатичні аптеки на початку ХХ століття працювали в Києві, Одесі, Харкові, Бердичеві, Кам’янці-Подільському. Слід зазначити, що саме на території України, з середини XIX століття і до другого десятиліття XX століття, була найбільша кількість об’єднань лікарів-гомеопатів, гомеопатичних аптек і фахівців в царській Росії (Київ, Одеса, Катеринослав, Бердичів, Житомир, Чернігів, Полтава, Хорол, Харків, Феодосія, Кам’янець-Подільський); видавалися журнали, брошури, книги. Найбільш ранні свідчення про гомеопатичну практику в Житомирі і Тульчині відносятся до 1826 року. В госпіталях за часів епідемій один з організаторів чорноморського флоту адмірал Н.С. Мордвинов милостиво дозволяв використовувати гомеопатію. При цьому була відзначена висока ефективність гомеопатії в порівняні з ортодоксальною цивільною та військовою медичними практиками.
У 1887 році в Одесі було засновано гомеопатичну аптеку під керівництвом провізора Юрія Олександровича Леві (на розі вулиць Пушкінської та Дерибасівської). У 1891 році було офіційно зареєстровано Одеське товариство послідовників гомеопатії, більшість в якому, подібно до інших товариств, становили нелікарі (з 25 засновників – один провізор і 3 лікаря. Окрім того, лікарі Боянус-старший і Бразоль ніколи не жили в Одесі). Трохи пізніше до товариства приєдналися професійні гомеопати І.М. Луценко і Михайло Олексійович Ржаніцін (останній також працював свого часу в Києві). У 1897 році при аптеці відкрилася гомеопатична амбулаторія, в якій постійно чергували два лікаря: Фрідріх Християнович Юргенсон і Артур Олександрович Штегеман. Після конфлікту і розколу в Одеському суспільстві, від нього відкололося нове об’єднання: Одеське ганемановське товариство (1989), яке через рік від заснування, в свою чергу, відкрило аптеку з амбулаторією (вулиця Херсонська, 52, завідувач-провізор Д.А. Лейбензон). У ній працювали Д.В. Окінчіца, І.М. Луценко, Н.В. Скарятин. Із звіту правління Одеського ганемановского товариства за 1898 рік відомо про членство в ньому 149 чоловік, з яких «медичне відділення» (тобто лікарі і провізори) – 15 осіб. У 1900 році при амбулаторії було відкрито хіміко-бактеріологічний кабінет, впроваджені публічні курси з питань гомеопатичної медицини. У 1900 році заплановано прочитати 50 доповідей за півтора роки (К.К. Васильев: История гомеопатии в Одессе до 1917 года. «Украинский гомеопатический ежегодник», Том IV, Одесса 2001, С. 44-47) .
Першим головою Одеського товариства послідовників гомеопатії був обраний генерал-лейтенант М.М. Теплов (який не був лікарем), скарбником – провізор Ю.О. Леві, секретарем – доктор Карл Карлович Боянус (молодший). Батько останнього – лікар-гомеопат Карл Карлович Боянус (1818-1897) – автор книги «Гомеопатія в Росії. Історичний нарис». Троє його синів стали лікарями, і всі, за прикладом батька, були послідовниками Ганемана.
Д-р Боянус-старший став одним з членів-засновників гомеопатичного товариства, хоча й не мешкав в Одесі – за статутом Товариства, його членами могли бути й іногородні. У списках членів-засновників товариства значилися також: архієпископ Херсонський і Одеський Никанор (1826-1890); громадський діяч і філантроп Григорій Григорович Маразлі (1831-1907), доктор прикладної математики, професор Новоросійського університету, в 90-х роках – міський голова; Валеріан Миколайович Лигін (1846-1900); голова Одеського комерційного суду Павло Миколайович Кич (1848-1905); грецький генеральний консул; купець і представник Греції в Одесі Іван Григорович Вучина (1833-1902) та інші. Як бачимо, ідеї Ганемана в Одесі були поширені серед представників місцевої еліти, підтримка якої (адміністративна та фінансова) сприяла створенню товариства. З 25 членів-засновників товариства тільки один був провізором (Ю.О. Леві), і троє були лікарями (вже згадані батько і син Боянуси, а також відомий петербурзький гомеопат Лев Євгенович Бразоль (1854-1927). Пізніше в дійсні члени товариства вступили М. О. Ржаніцин і І. М. Луценко (1863-1919), лікарі-гомеопати, що практикували на той час в Одесі. У 1897 р. у списках Товариства налічувалося 25 членів-засновників, 9 почесних і 40 дійсних членів.
 |
| "Российский медицинский список" на 1912-й год. |
 |
| "Вся Одесса" на 1912 год. |
 |
| "Список врачей и лечебных учреждений Одессы" на 1913 р(репринт 2008 р) |
 |
 |
| Фотографія А.Крантова, 2023 р. |
 |
| Первые
кладбища Одессы: Одесские некрополи/В.И. Смирнов. История первого городского
кладбища/О.И. Губарь; сост.М.Б. Пойзнер. – Одесса, 2012. |
Можливо, помилка у Смирнова. Надгробок на могилі Боянуса виглядає інакше.
18 березня 1945 року померла Олександра Юлівна Боянус. Мабуть, дружина Карла Карловича. Скоріш за все, теж була поховано на Другому християнському кладовищі.
Надіслано дослідником Наталією Канєвой.
ДАОО, ф.Р-8085, оп.1, спр.1899, арк.62.
Комментарии